Терапія — область медицини, що вивчає причини виникнення, перебіг та клінічні прояви захворювань внутрішніх органів, їх діагностика, не хірургічне лікування, профілактика та реабілітація.

До сфери терапії відносяться захворювання дихальної системи(пульмологія), серцево-судинної сфери(кардіологія), шлунково-кишковий тракт ( гастроентерологія), сечовидільна система (нефрологія),сполучної тканини ( ревматологія) та ін. Лікарі котрі займаютьсяне хірургічним лікуванням внутрішніх хвороб, називають терапевтами.

З даніх-давен медицина розділилась на дві гілки: перша гілка займалася лікуванням розладів  внутрішніх частин тіла, а друга- з хворобами зовнішніх частин,  з ушкодженями кісток, м»язів та органів, що вимагають хірургічного втручання. Це розподіл медицини на внутрішню(терапію) та зовнішню(хірургію), встановилось ще в доісторичну епоху: пізніше кожна з цих гілок розділилася ще на декілька частин.  Потрібно пам»ятати, що не залежно від того, який розділ медицини вивчає конкретне захворювання, для ефективного лікування потрібна правильна діагностика, яка заснована на систематичних обстеженях, анамнезу, скарг і об»єктивних ознак захворювання, що виявляються пи огляді, пальпації, перкусії, аускультації, а також за допомогою лабораторно-інструментальних методів.

Виявлені симптоми захворювання терапевт поєднує в синдроми, на підставі яких робить лікарський висновок про передбачуване захворювання. У разі неможливості зробити однозначний висновок про хворобу, проводиться диференціальна діагностика декількох подібних захворювань з проведенням додаткових лабораторних та інструментальних досліджень. У деяких складних для діагностики клінічних випадків призначається пробне лікування, яке дозволяє  поставити так званий лат. diagnosis ex juvantibus (діагноз, заснований на оцінці результатів проведеного лікування). Після постановки діагнозу терапевт призначає лікування. Застосовуються не лікарські методи лікування (дотримання режиму праці, харчування) , лікарське та фізіотерапевтичне лікування, санаторно-курортне лікування.

В сучасній медичній науці  має місце тенденціядо дроблення клінічної медицини та вузькоспеціалізовані розділи, такі як:

• пульмонологія — захворювання легень;
• гастроентерологія —захворювання шлунково-кишкового тракту;
• гепатологія — захворювання печінки;
• нефрологія — захворювання нирок;
• кардіологія — захворювання серцево-судинної системи;
• гематологія — захворювання крові та кровотворчіх органів;
• ревматологія — захворювання сполучної тканини;
• інфекційні захворювання — захворювання, викликані хвороботворними мікроорганізмами;
• ендокринологія — захворювання ендокринної системи;
• геріатрія — терапія пацієнтів похилого віку;
• спортивна медицина — патологічні зміни, які виникають при занятті спортом.

Поряд із поділом наукових знань зі спеціалізації, зростає роль терапій у впровадженні  наукових досліджень із загальнотерапевтичних підготовок лікаря. Для ефективної та постійно розвиваючою медицини дуже важливі тісні звязки з низкою природничих та технічних  наук, таких як: біологія, фізіологія, хімія, фізика та ін., що дає можливість впроваджувати в клінічну практуку новітні високотехнологічні методи обстеження пацієнтів, а саме: ендоскопію, моніторинговий нагляд, компьютерну, позитронно-еміссіонну и магнітно-резонансну томографію та інші методики.